Стоїть Україна, обдурена й квола,
У ранах, де кров не тече – цибенить…
Стоїть, ухопившись зубами за волю,
Тримає її, аби знов не згубить.
Стоїть, ледь жива, ніби пред ешафотом:
Угода готова, аби ще й розбуть,
Умита і кров’ю своєю, і потом,
За волю ж вона не спиня боротьбу,
Адже розуміє ціну «буть» – «не бути»,
Підтвердила світу своє тверде «буть!»
Тебе ж не боїться вона, ліліпутін,
Кайдани уже не дозволить обуть,
Бо знає і волі ціну, і неволі,
Такий історичний судився їй путь.
Він витканий із материнського болю.
Попереду – стяг – головний атрибут!
29.03.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037375
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2025
автор: Ганна Верес