Колись у сиву давнину це сталось,
Коли язичеським богам все поклонялось.
Тоді в купальську ніч всі вірили роками,
І красних легенів шукали тут ночами.
Ночами квіти у лісах збирали,
Вінки плели и на воду їх пускали .
Купальська ніч - в ніи чари, загадковість.
І таємничість діи і вірність і прозорість.
Все бачить ніч, надію всім дає,
Хто з Черемошу воду кохання п"є.
Отак було и цієї ночі:
Плели вінки дівчата опівночі.
Хлопці юрбою коло них ходили,
Слова кохання тихо говорили.
Всі задивлялись на хлопчачу вроду,
Вінки пускали в Черемоша воду.
Лиш наимолодшої красуні Лади не було
Серед дівчат. І сполошилося село.
Всі кинулись шукати скрізь і всюди,
Гукали и навпереими бігли люди.
А Лада квіти чарівні збирала,
З деревами у вальсі танцювала.
Квіти приваблювали її красою,
Вмивали личко ранньою росою.
Вона вклонялась кожніи пелюстинці,
Сміялась, граючись у павутинці.
Не зогляділась, як у лісі заблукала,
Сама самісінька із квітами стояла.
Гукать подруг почала та дарма.
Купальська ніч похожа на дива.
Пісні співали незнаиомі їи пташки.
Заводили танок дівчата - мавки.
Розквітли квіти незвичаиної краси.
Розкрили свої ніжні пелюстки.
Голубизною вабили до себе,
Змагаючись з чарівним синім небом.
Лада цю ніжну квітоньку зірвала
У свіи віночок ніжно уплітала.
І сталось диво : сріблом засвітився,
Віночок Лади аж розвеселився.
Заплелись у вінок листочки зелененькі,
Що килимом встелчли нашу земельку неньку.
А вітерець їи ніжно шепотів
Загадку чарів п"яти цих пелюстків.
Перша пелюстка- то краса незнанна,
Друга- то ніжність незрівнянна.
Третя - незабутня і щоб завжди поруч.
Четверта - злагода обіруч.
П"ята - це вірність один одному і до кінця життя.
До одинокості не має вороття.
Між трав лісових вітерець вже приліг.
І щастя бажав їм завжди і повік.
На березі річки Лада опинилась
ЧАрівнии віночок до серця тулила.
Чи кидати ого в кришталевуводу,
Чи собі залишити, зберегти свободу.
Але тут підкрався легінь пречудовии.
Заполонив душу, відібрало мову:-
"Не візьме вінок твіи Черемоша річка,
Бо до мого серця тягнеться ця квітка.
Запізнилась,Ладо, ти вінок кидати
І повинна ти мені иого дарувати."
Не сказавши слово, вінок простягнула.
І, як пташка злякана, до нього прильнула.
Щедро пахли трави, світ в тумани линув.
Впав вінок на землю, розсипався, згинув.
А на иого місці розрісся стежками,
Барвінок зелении з синіми очами.
І моргали зорі оченятам впору.
Розмовляли з небом, тягнулися вгору.
Довго і щасливо Лада жила в парі.
Про свята Купаила діткам повідали.
Вчили, як любити квіти в УКраїні.
П"ять засад життя подружнього
закарбувать в родині.
І відтоді на Купаила по усіх озерцях,
Пливли віночки по воді , до милого серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037372
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2025
автор: Надія Тополя