Кактус (верлібр)


[Нещодавно  у  мене  з'явився  кактус.  Я  відшукала  в  інтернеті  інструкцію  з  догляду,  засновану  на  чиємусь  непересічному  досвіді.]

...  щоб  виростити,
треба  багато  сонячної  любови.
яскравої,
як  та,
що  ллється  з  небес
із  дванадцятої  до  пів  на  другу  (PM),
і  прямої,
як  лазерний  промінь,
без  умов  і  двозначності.

кактус  бере,  що  йому  треба,
тож  не  заважаю  скидати  зайве:
воду/пару,
емоції,
додаткове  навантаження.

попередньо
він  мешкав  у  пустелі:
кам'яниста  збита  земля,
гнівливий  вітер  і  розпечене  повітря  —
не  найкраща  атмосфера  для  росту  й  соціалізації,

але  у  мене  все  буде  інакше!
так  і  хочеться  йому  це  повторювати  знову  й  знову,
але  стримуюсь.
обіцянки
наче  повітряні  кульки  завжди  лопаються,
наштрикнувшись  на  гострі,  ледь  видимі  голки.
пусто  б  їм  було!

замісто  слів  —  дія.
але  обережно,
щоб  не  перелити,
не  переборщити,
не  пересолодити.
надмірність  межує  з  підкупом?
у  запалі  легко  перейти  межу,
особисті  кордони  й  останні  червоні  лінії,
за  якими  чигає  поразка.

разом  із  ним  відбуваю  період  сплячки,
щоб  віддрімати  кошмари  попереднього  життя.
не  розприскую  радість,
а  наливаю  у  стакан  із  вранішньою  водою.

кактус  не  соняшник,
не  повертатиме  голівку  на  зустріч  сонцю,
не  нахилятиметься  до  світла,
сама  його  спрямовую,
вказую  шлях,
але  помірно,
словесна  штурханина  і  прискіпливе  оцінювання
лиш  змусять  щільніше  наїжачитися.

графіки,  плани,  карти  особистого  розвитку
ховаю  на  антресолях.
чи  краще  на  балконі,
де  вже  лежить  купа  мотлоху,
який  давно  потрібно  викинути  на  смітник?

терпіння  і  споглядання,
споглядання  й  терпіння  —
і  любов...
щоб  одного  дня  
він  усміхнувся  першими  квіточками-односекундками.
можливо,
я  їх  проґавлю,
не  розгледжу  колір  і  форму,
не  запам'ятаю  іскристе  сяйво,  
але  колись  
усмішки-квіти
довго-довго  зігріватимуть  мене
щирими  голосними  переливами,
які  вправно  підхоплюватиме  луна  пам'яті.

якщо  я  зроблю  все
як  треба
(хоча,  як  саме  треба,  ніхто  на  сто  відсотків  не  знає),
кактусові  голки  розпустяться  врунистим  листям,
як  і  має  бути,
бо
насправді  ж
він  —  не  «кактус».

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037355
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2025
автор: Яніта Владович