[youtube]https://youtu.be/YNO1sdlARyE[/youtube]
Знаєш, про мене забули боги і богині,
Новий щоденний абсурд вже виходить за рамки.
Серце скалічене я все лікую донині,
Бо в нім застрягли фальшивих історій уламки.
Може наївна, а може і ледь нетямуща,
Бо не знайшла ще тих ліків, щоб геть не боліло.
Я відкриваю назустріч оголену душу,
Всі ж обирають - всього лише оголене тіло.
Я їм вручаю страхи і заплакані очі;
Всі лише хочуть, щоб я без уста́ну сміялась.
Знов, ігноруючи день, дожидаюся ночі,
Щоб тільки я і думки наодинці зостались.
Знаєш, а я не чекала любовних памфлетів -
Лиш розуміння, не погляд зневажно-цинічний.
Серед мільйон варіантів життєвих сюжетів,
Я обираю для себе найменш травматичний.
08.04.2025
©Валерія Кропівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037310
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2025
автор: Валерія Кропівна