/рондель/
Абрикоса цвіте, не згинається під вітровієм.
Сизе небо печаллю торкає: невже ж бо на сніг?
Ось підмерзлий нарцис від негоди сховався, приліг.
І душа від подій сьогодення безсило німіє.
Скільки ж бід на людей… Мор і війни, удари стихії
Замість того, щоб жити й радіти квітучій весні.
Абрикоса цвіте, не згинається під вітровієм.
Сизе небо печаллю торкає: невже ж бо на сніг?
Дуже важко морально: і тіло два тижні хворіє.
Сонце моститься зручно за обрій. Тривожний нічліг.
Загубилися думи. Вже ранок. А тільки приліг…
Десь глибинно брунькують в тобі сподівання й надії
Абрикоса цвіте, не згинається під вітровієм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2025
автор: Білоозерянська Чайка