мені бракує тебе
настільки
наскільки бракує слів, щоб це описати
сльози течуть
ринвами обличчєвих пор
аж до вуст
шепіт залишає опіки
"герой. Герой. Герой. Герой. Герой"
нейрони сплітаються в ком
закривають подих
круки закрили небо
за ними не чути молитов
цього судомного шепоту
цих пронизливих криків
мені бракує тебе
так, як забракло повітря в легенях
розтинаю шкіру, аби переконатись -
це мені наснилося!
чомусь не прокидаюся
шрами не дадуть забути -
я досі уві сні
в березневих вітрах і лютневих заметілях
у снігові, в сонці, в дощах і зорях
я у всьому, що сходить на землю з неба
у всьому, що йде звідти,
де ти
я б хотіла забрати тебе з собою,
щоб ти впав на землю у будь-якій подобі
я б кохала тебе
я б тримала над тобою парасолю,
щоб ти не висох
я б носила з собою дзеркало,
аби ти в ньому відбивався
я б зібрала землю, на яку ти впав
і сховала її коло серця
я ходжу коло телевеж і храмів
хоч десь має бути з тобою зв'язок
забери мене або повернися
забери або повернися
амінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2025
автор: follia domata