Вітром голосить моя Україна,
Небо ридає холодним дощем...
В криках безсилих, душа божевільна
В'ється, як божа служниця, плющем.
В надії почути – з ним розмовляє...
Ллється останнє тепло від руки…
З горя по краплі сама догорає...
Зойки під небом, як чорні круки.
- Господи, жити?... Для кого й для чого,
В муках мене ти страждати лишив!?...
В ній не зосталось нічого живого
Ворог без кулі її уже вбив.
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037176
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2025
автор: Любов Таборовець