***
Хто має вижити у цій страшній борні?
Хто має вознести останню кару,
допоки розполохані вогні
женуть у даль димів потворну хмару?
Хто має пам'ятати попели,
котрі навіки ляжуть попід мури?
І чи простять нам ті, що відбули
найгірші з-поміж іншого тортури?
І світ, котрий боїться колими...
І люди, що подекуди й не люди...
І безмір попелищ, і ми, і ми -
не виживем, то вже, однак, не будем!
А день січе, і ворог знов не спить.
Дими - зусюд, а, може, то - тумани?
Стинає стебла юні хижа мить
і мить вбирає тисячі в сутани.
Такі чорнезні, як арабська ніч!
Такі невтішті, як голгофні кроки...
Хіба, що сяєво задушних свіч
не дасть забути ці гіркі пороки.
Бо хтось же має вижити, аби
повік не відпустити й пам'ятати,
як безкінечно в даль пливли гроби
і як вмивали руки десь пилати,
і як ми із безликої юрби
народом в муках вчилися ставати!
5.04.25 р.
4 квітня чергова ворожа атака - на Кривий Ріг.
Кілька десятків поранено, 18 людей загинуло.
Серед них - 9 дітей.
Вічна пам'ять і вічне непрощення!..
Ілюстрація Володимира Реброва.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037110
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2025
автор: Леся Геник