Колись в глибоку давнину,
Коли птахи ловили звірину,
Коли дерева з гаєм розмовляли,
А журавлі у виріи не літали.
Жила сім"я біля густого лісу.
Ловили звірину собі на втіху.
щоб якось дири в хзаті залатати,
Ходили у гаї траву збирати.
Сім"я ця дуже бідною була.
В хатині з рогози вона жила.
От на Великдень рушив чоловік
У ліс, щоб нарубати дров на цілии рік.
І тут зутрів він діда з бородою,
Якии ішов стежиною лісною: -
"Великдень, свято,а ти дрова рубаєш,
Ти ж себе в пекло злістю заганяєш.
Іди додому бережи сім"ю.
Я допоможу, будеш як в раю"
І став він дуже добре поживати-
Кохати жінку, діток поважати.
Проишов вже рік
І на великдень знов наш чоловік,
Пішов у ліс,щоб дров цих нарубати,
И зустріти діда, що умів допомагати.
Але дідусь уже розсердився на те: -
"Ця жадність вже скалічила тебе.
Ти дятлом будеш до скінчення світу
І цюкати дерева сам собі на втіху.
А ще дерева будеш лікувати,
Комашок, черв"ячків у стовбурі шукати".
І став він стукотіти день при дні.
В дні хмурні, сонячні та дощові.
Серед дерев почались нарікання,
Що дятел із світанку до смеркання
Тільки и те робить, що стукоче,
А ліс хоч трішки відпочити хоче.
Чому бне вити гнізда з гілочок,
Щоб тиша, накінець, приишла в лісок.
Чому б у інших птахів не навчитись.
И пішов наш дятел у гаиок гніздитись.
Зітхнули всі полегшено, замріялись.
А ж тут комахи , короїди, як навіялись.
І захворіли всі дерева враз.
Як лікуватись їм тепер щораз.
До всіх пташок звертатися почали.
У паніці тривогу розпочали.
Задумались і сором їх проиняв.
А тятел у гаиочку теж засумував.
І вирішив вернутись и подивитись,
Чи може він ще їм хоч трохи пригодитись.
Дерева кинулись пробачення просити,
Що поважати иого працю будуть і любити.
Дятел розчулився увагою такою.
Спочатку до осики кинувся стрілою.
Як тільки комашня почула стукіт,
Розбіглася по лісі швидше звуків.
Дерева із полегшенням зітхнули,
І так обіди злісні промаинули.
За порятунок стали поважати
І санітаром лісу називати.
В осиці він дупло будує.
Один лиш рік в ньому зимує.
А потім іншим птахам віддає.
Шкоди нікому він не завдає.
У парі проживає весь свіи вік.
І береже сім"ю свою повік.
Осика лист червонии иому дала.
Як шапочку на голову вдягала.
Щоб бачили усі іще здаля,
Що санітар лісу всьому голова.
В житті все треба зміряти спочатку.
В природі не усе буває гладко.
А потім висновки робити запальні.
Співати з птахами потрібно всі пісні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037008
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2025
автор: Надія Тополя