Із дерев опале листя... Осіннє листя- не біда,
бо у священному захристі,весна у Бога молода...
І все повернеться в обнові, потече хмільний ручай,
світ прокинеться в любові, і весна шепне зимі:"Прощай"...
Та ніколи не повернеться, хто на полі бою впав,
до рідних більш не обізветься,неначе марево пропав...
У закутку заплаче мама, кохана, гірко, зарида,
Назавжди в серцях їх драма, весни не стишена біда...
Заснула осінь в опалім листі, щоб квітень цвітом засіяв,
у білосніжному намисті, красу природи величав,
злетять у небо пташенята,у квіти вдягнуться сади,
і зашумить життя затята, одвічна пісня у світи...
Та не повернуться ніколи,з війни чиїсь доньки й сини,
лиш залишили в серці сколи, довічно сумної весни,
болить вона у мами й тата, заніміє біль від втрати,
у ангелів, небес, крилатих, вони тепер, неначе, сни...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036934
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2025
автор: Межа реальності