Заплакана весна у зимнім смогу
Все поле розвезлА, і степ, й дорогу.
В багнюці все: і техніка, і люди,
Від неї не сховатися нікуди -
Товчуть ногами як зерно у ступі…
І падають на землю трупи… трупи.
Немає місиву кінця, ні краю:
Одні до пекла йдуть, а хтось – до раю.
Поранений чекає допомогу.
За нього вдома моляться десь Богу,
Вдивляються за обрій на дорогу,
Чекаючи бійця живим додому.
Земля просочена і кров’ю, і сльозами.
Іде весна заплакана дощами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2025
автор: Ольга Калина