Я йшла до тебе крізь холод і бурі,
Крізь тіні людей, що не вміли тримати.
Мене обіймали ті, хто не чули,
Мене цілували ті, хто не зміг покохати.
Я падала в ніч, що не знала світанку,
Збирала уламки в долонях своїх.
Кохання мене обпалило до ранку,
Та я воскресала, щоб знайти тебе в них.
Я шукала в очах, в голосах, у мовчанні,
Але всі були схожі - неначе ескіз,
І тільки тепер я торкаюсь кохання,
Яке не розтане від холоду сліз…
Ти став моїм небом, якого боялась,
Щоб знову не впасти, не втратити шлях.
Але ти не вітер, що в серці лишався,
Ти буря, що стала нарешті — моя.
Не дай мені зникнути в тіні пропасти,
Не відпускай, навіть якщо піду.
Бо я так довго вчилась кохати,
Що вперше нарешті знайшла висоту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036801
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2025
автор: Вірсавія Стрельченко