Двигуни викривлення нестримно загарчали,
Мій корабель, в які світи ти полетиш?
Туманна сирість тут на космічному причалі,
Та затишніша ніж пітьма в яку так мчиш...
Прощай моя Земля і здраствуй нова мрія,
Безмежний дикий Всесвіт і стрімкий політ...
Я йтиму цим шляхом допоки не зотлію,
Допоки не зів'яне на завжди мій цвіт...
Я сію на планетах квіти і дерева
І вірю що зародиться нове життя.
Мій корабель - насіння, що несе надію
В квітуче, добре і щасливе майбуття.
Не знаю чи минуть роки, століття,
Можливо, що мільйони довгих літ, та знаю я
Які б не були бурі й лихоліття
Деревами і квітами укриється земля.
І соняшники здіймуть голови до неба
Віщуючи планетам Всесвіту нову зорю
Де є життя і світло, де любити треба,
Цвісти радіючи й рости на благо усьому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036754
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2025
автор: DarkLordV