Затягло у тумани усе, у густі міражі,
Ніжність квітів весняних лишилась на самому денці…
Ти потрібен мені. І нічого про це не кажи,
Не сполохай пташину, що квилить у самому серці…
Ти пробач, моє ладо, за фраз незлобивий обман,
За мереживо образів, що мимоволі створила…
Ти потрібен мені, хоч волай, хоч шепчи крізь туман.
Бо ти поряд – для злету самі розправляються крила.
Зійде сонце нарешті. Розтануть ілюзії хмар,
Що накрили весну, враз накочують, хвиля на хвилю.
Пригорни, як колись. Затягни у мелодію чар.
Чуєш? Серце моє, наче пташечка, квилить…
31.03.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036701
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2025
автор: Ірина Лівобережна