* * *
І те, і те: як птах ранковий
Раптово випурхне з трави,
Як сон перерваний раптовий —
Мені не йдеш ти з голови.
Мені ідеш ти — не докликнуть.
А крикнеш — крикнув і сиди,
І губи дивляться і сліпнуть,
Не надивившись назавжди.
У кожної дороги — ноги.
І крок дороги — крок розлук…
Ще не ясні мені дороги,
Дороги снів твоїх і рук…
І якби, може, не прощально
Ранковий птах злетів з трави —
Непереквітло і вінчальне
Мені не йдеш із голови.
1975
© Микола Вінграновський. Поезія
***
Як ранок сонця серпанковий
В обіймах ніжної канви,
Як наші приязні розмови –
Мені не йдеш ти з голови…
Не докричатися. До болю
В пустелі хочеться води…
А ти руйнуєш нас з тобою,
Мости ламаєш назавжди.
Твої порепані дороги
Від жару корчаться від мук…
Ламаю всі перестороги,
Обіймів хочу любих рук…
Прощальне вилетіло слово,
Роса струсилася з трави –
Як наші пристрасні розмови,
Мені не йдеш ти з голови.
28.03.2025
© Ірина Бондар-Лівобережна
Прочитала вірш на сторінці "Микола Вінграновський. Поезія". І написала свій вірш-алюзію, до вашої уваги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036700
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2025
автор: Ірина Лівобережна