кривавий спід рядна́
яким нас доля накриває
трива́є в пам’яті моїй
щоно́чі
про́ти мо́й’ї волі і душі
заду́шеної домови́ною всього́
що ма́ло збу́тися
та бу́ло невідомим світу сьо́го ча́су
що переве́рнутою картою паде́
на сто́лу розіп’яте полотно́
показуючи накіне́ць мій же́реб ни́ций в час нічний
нічи́єю руко́в
крізь безпросвітній мо́рок біль і смо́рід безнадії
небіжчика без ру́ху ув моги́лі
зали́шеного всіми і навсе́
на дні
де де́нь тебе́ не зна́йде
і со́нця вітер не продме́ сього́ трикля́того кожу́ха небуття́
що не дає́ поворухну́ться і поду́мать
як
спини́ть сльозу та ро́зпач
розпросте́ртого зако́паного тіла
всі атоми яко́го відтепе́р свобідні
від свой’ї участі в вели́кому суцвітті
довко́ла іскри відлетілої душі
яка світила світу за́ки не поґа́сла
і на́що се́ усе́
було́ ?
кому́ усе йсе́ тре́ба
бу́ло ?
трива́є чорна заметіль
співа́є ночі завірю́ха
я розпада́юсь на окремі атоми–цеґлинки
верта́ю гли́ні си́лу з-під землі
ліпи́ти щось нове́ і ліпше ніж був я́
–
невда́чний
без пуття́ й здобу́тків
щасти́ тобі
О, нововтілення із глини після ме́не
в небесній синеві знайдеться зно́в
для те́бе безтілесна пороши́нка
яка пройде́ з тобою сте́жками буття́
хто зна’
а мо’ й посу́не далі горизо́нти
а мо’ й не змо́же як і я́
що жив собі от та́к заду́рно
не слухав до́корів сумління
їв на́ніч
й за́темна не спа́в
писа́в слова́
позби́рані доку́пи буке́ти бу́кв і потає́мних смислів
тепер і це́ все розпаде́ться в тлін
собо́в нікого не заче́пит’
жалку́ю?
що тих слів ніхто́ не вчу́в
ба, і не спро́бував почу́ти
був за́йнятий своїм
втім як і я́
які ми схо́жі
млино́к все переме́ле й зро́бить про́стим
прости́ мене́, мій бра́т
твого́ я Слова так і не почув
і очі тво́ї мрійні не побачив
я ка́юсь в сім грісі
і як сухи́й горіх
я на всі бо́ки пу́стошкаралу́пкорозліта́юсь
а ти́ – живи́
пиши́ малюй вигадуй мрій співай твори́ чого́ нема довко́ла
і може ти́ – ото́й зара́ди ко́го
усе оце́ затіяно було́
аби́ просіяти всю глину з а́томів усіх
знайти́ ту ни́точку яка́ крізь все́-усе-усе́ прохо́дить
і мо́же ви́правдати на́с
усіх поме́рлих
і
Ніч цю́ вічную спини́ть
всіх зно́ву вивести на світло
а ра́птом т́и – це са́ме то́й чи та́
хто́ зро́бить пережи́те всіми на́ми недаре́мним
ким та́йно тче́ться полотно́ буття́ ?
із ніжности несправедли́вости любо́ви
а чо́вник чо́вґає собі між про́мені осно́ви
протя́гує попе́рек них своє́
таке́ і не-таке́ зпліта́є у одне́
і ряд-у-ря́д - гото́вий
руса́лки сплять у темних во́дах Но́чі
не бачить око рук їх ворожби́тських ру́х
воро́шить вітер ли́стя і траву́
і ко́си верб зану́рених у во́ду
я ж не гово́рю сам з собо́в
я мо́люся тобі, О, вко́тре
й не важли́во чи́ ти чу́єш на́с, мене́ і їх
оти́х
кого́
і я́ не чу́ю по́при се́рця сту́к оста́нній
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2025
автор: ХРЕСТОСЛОВ