Немає друзів, вороги і лицеміри,
Одні - підлота, інші - циніки без міри.
Ті перші кажуть, нас тут не було, чи то немає,
А хто ж тоді нас Українців нищить і вбиває?
А ті хто в друзях ошивався,
Четвертий рік, то щось давав, то торгувався.
То він казав, що від душі допомогає,
Тепер ресурси, землю, роздягнутись вимагає...
То враження таке, що нам потрібно здатись,
Й на милість узурпатора віддатись.
Тих зрадити, котрі за Україну бились,
Життя своє віддали й кров'ю вмились.
Чи все своє, що маємо продати,
Що заробили, лихварю віддати,
Та й світом розійтись, розпорошитись,
Як крапля в морі загубитись.
То з когось ж нам потрібно запитати?
Хтось має за таке відповідати?
Оті котрі до влади йшли і рвались,
І на трибунах горласто роздирались.
Вони сьогодні закони бач, часу не гають,
Бо важливіш питань нема, таке приймають…
Коли народ прийде щось вимогати, чи просити,
Щоби таких легально гвардія, могла б із автоматів покосити.
Хто високо сидить, пора вже схаменутись,
Та до людей обличчям повернутись.
Адже втікти і заховатися не всім удасться,
Робіть усе, щоб зупинить біду й нещастя.
В. Небайдужий.
Березень 2025 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036335
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2025
автор: Небайдужий