Казка
Коли зайчик Веселун підріс, навчився добувати і готувати їжу, то подякував мамі й тату за їхню опіку і пішов у світ широкий своїм шляхом.
Спочатку жив у нірці, в якій ніхто не мешкав і яку він заздалегідь приглядів, а потім побудував собі дім. Не за батьківські кошти, а за власні. Де взяв їх? Заробив. Грибочки , які в ліску збирав, на лісовому ринку продавав. Птахи, білки, дикі кабани брали. А ще малину й ожину рвав, знав де вони ростуть. Продавав ягоди свіжі й варені. Варені могли довго стояти. В невеликій кількості води зайчик їх на вогні біля річки варив, а коли суміш остигала, додавав до неї мед. І його навчився вибирати вухатий із дупла, де жили бджоли. Працьовитий, розумний і беручкий до всього був. Правда перед тим, як мед брати, Веселун одягав плащ, шапку, що накривала личко, і рукавиці із прозорого целофану. Ведмеді, косулі купували у зайця ягоди і варення!
Будинок зайчик сам збудував. Не вмів цього робити, поки з батьками жив. Але дізнався про те, що в лісі живе будівельник – бобер Дримба, та й напросився до нього в помічники. Веселун допомагав Дримбі зводити будинки для тварин – подавав йому будівельні матеріали, інструменти, щось забирав, щось тримав, за роботою майстра спостерігав, навчився від нього, як будувати дім. Та й збудував його. Ще й гарно прикрасив дах – мушлями. Купив їх у рака.
Скопав перед хатою городець. Капусту, моркву посіяв на ньому. Радів, коли овочі достигли і він міг їх їсти.
Збудував комірчину на подвір’ї, щоб там зберігати овочі, ягоди та різні інструменти. Та й зажив собі Веселун гарно.
Якось повз його хату вовк проходив. Зупинився він, подумав собі: «Гарна хатина! Парканом обгороджена. Ще й город і комірчина є у дворі. Здалася б мені така. Цікаво, хто в ній живе?» І побачив за мить, хто. Зайчик Веселун вибіг з неї і попрямував до комори. Вовк виставив свою чорну хижу морду з-за дерева та й каже:
- Зайчику-білявчику, я тебе зараз з’їм!
- Не їж мене, вовчику-братчику, будь ласка. Я тобі пісеньку заспіваю.
- Гарну?
- Так.
- Ну, гаразд. Почекаю трохи. Співай. Я пісні люблю слухати.
Зайчик почав співати:
Я зайчик-пострибайчик, люблю я працювати.
У мене є городець і гарна тепла хата,
Гриби є у коморі, капуста, морква є.
Люблю, як вітер скаче і сонце виграє.
- Кінець пісні?
- Так.
- Тепер я тебе з’їм. В животі бурчить ще більше, як спочатку бурчало.
- Не їж мене, будь ласка. Я тобі ще одну пісеньку заспіваю.
- Веселу?
- Так.
- Ну, давай. Я люблю веселі пісні.
Зайчик завів:
Всім тваринам треба дружно в лісі жити,
Дні із радості, з любові, праці шити,
Милуватися деревами і цвітом,
Весну радісно стрічати, осінь, літо.
Треба овочі і фрукти споживати.
Їх садити, доглядати біля хати,
Бути чесним, скрізь порядок наводити.
Вільний час є, йти у танець, спів родити.
- А ти, знаєш, - мовив вовк зайцю, пустивши сльозу. – Ти розчулив мене. Я вже перехотів тебе їсти.
- Справді?
- Так.
- Тоді давай будемо дружити!
- Давай. Я зараз відлучуся на декілька хвилин, а тоді знову прийду, квіти тобі принесу. Вийдеш, коли погукаю?
- Так.
Прийшов вовк хвилин за п'ятнадцять.
- Веселунчику, виходи! - крикнув.
Вибіг зайчик з хати. Вовк вручив йому квіти.
- Приходь до мене завтра ближче до вечора, - мовив заєць. - Зготую щось смачненьке. Вдень не матиму часу з тобою теревені розводити, дім буду свій з паном борсуком видозмінювати.
- Прийду. Сюрприз тобі зроблю.
- Який?
- Побачиш.
Прийшов годині о сімнадцятій вовк.
- Зайчику Веселунчику, якщо хочеш побачити мій сюрприз, то виходь швидко.
- А ти мене не з’їси?
- Ну, що ти? Ми ж друзі тепер.
Вискочив з дому Веселун, а вовк з гітарою стоїть.
- Ти вмієш грати на гітарі? – спитав Веселун.
- Так.
- Тоді поможи мені винести стіл надвір і крісла, я винесу вечері, поїмо гарно, а тоді концерт влаштуємо.
- Гаразд, - сказав вовк.
Так і зробили.
Зайчик юшку грибну виніс, пиріг із малиною, чай, який зварив із пахучих трав. Сіли собі за стіл, повечеряли. А коли зовсім стемніло, розійшлися. Звідтоді сходилися час від часу, їли разом, заєць співав, вовк на гітарі грав, інколи танцювали по одинці й разом.
За деякий час звів заєць вовкові хату, на одному із горбочків. Захотів сірий мазанку. Отримав. Правда, сіроманець зайцеві помагав – глину місив, подавав її й усе, що Веселун казав, робив.
Гарна вийшла хата – з дверима, з вікнами, із горищем. Як була вже готова, вовк запросив зайця до себе на новосілля. Заєць прийшов, приніс сіроманцю два горнятка дві й тарілки в подарунок. Зрадів! Сіли за стіл у хаті, пообідали. А тоді вийшли надвір. І хоч сонце час від часу ховалося за хмарку і пробігав легкий вітерець, та надворі було тепло. Вовк виніс гітару та й почав бренькати по струнах. Заєць заспівав. А потім разом тягнули пісні ті, що знали. Як проспівали пісень зо вісім, почали прощатися.
Спів вовка та зайця почули інші тварини. Вони почали просити їх виступити в лісі.
- Зробіть нам сцену, виступимо, - сказав вовк.
- Зробимо. Але хай заєць організує всіх до роботи і покерує роботою.
- Займешся цим, Веселунчику?
- Звісно.
Тай звели тварини сцену під заячим керівництвом.
І виступили артисти для тих, хто хотів їх слухати.
З того часу, поки не було снігу, вовк із зайцем щотижня давали концерт для лісових мешканців. Весело стало жити всім у лісі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036304
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)