Зціленого Христового поета –
посланіє
І там Америка-подруга;
Америка (тупа!!..), яка себе –
зовсім не знає...
Як не вхопись, пророк сказав,
нічого вже немає;
«Нема ні пекла , ані раю,
Лиш я і німець», науковий –
кругом хати... поля забрати –
а за цим й жидів убрати...
убрати , і не думаєте,
в назвичені – пурпурні шати!..
Возопієм, о лютеранки з лютеране;
Забули –
то й почнемо старі,
то ж старо-вічно-нові рани!..
Нічого ви не знаєте; бо лиш –
У праведного;
вуста мудрість істочають ...
О лютих – науковці; звірі ... німці;
Раз німці – хто вони – не знають.
Бо німці й нині! –
хто – самі не знають...
І не повідають.
Боже,
мій Боже! лиш –
з праведника – з кров'ю істочають...
Глухні. І глухо!
на це йти, мямлі, не бажають...
Про це – Росія, хто вона, – не знає...
Орають рускі, хрест в руці, з рукою –
на чепізі – й оглядаються...
Гіркі всі! Редьки, Північ;
Анти-Лорки! ахвицери з матюканням...
Я південь! Дівин – тенор, о старання!
Це я!
в глибокім преглибокім апельсині...
З сочком солодким – в Слові й Сині!
О міднолобії! Анти-Павли за суттю!!
В устах у праведного солод не зминає...
Темні як ніч,
що в п'яні, й навіть сутінь –
не знають – кидають це –
на Чию Присутність?
Машина дивиться, мащина
наповзає –
так темна слинонька
чорних полковничків ковтає...
Повзли! інші ...повзуть –
На Лорку й мене, й на
Павла -Розум-Могуть! –
породжують смішний,
той світові маловідомий «зуд»...
Щелепи ходять – тінь кидають...
Світопотвора слиноньку ковтає!
І то! не по загарбаних повзуть –
По апельсині;
поверхово огинають...
то ж хтиві думки з земности;
спішать схопить –
щось спрощують,
й більш щось стинають...
от-от спіймаєм
сік, суть от позамикаєм –
в очко! раз! і – нюх-нюх, ого –
сочку й немає...
І так на берег Вічности б! – не вистарчає
свіжоідей із Сина!
А поет з глибин махає,
в привітности правицею махає, -
а от не висадились...
п'янь нації в болото темені вертає!
І там Америка-подруга;
Америка (тупа!!..), яка себе –
зовсім не знає...
« Ми зачекаємо того , богом він будь,
Ачи Богонатхненная людина,
Котрий навчить вищим обов'язкам,
Зніме морок з очей».
Не мовлено
ще про драговиння;
Платон –
не знав Христа, лиш ясно вніс –
як Бога люблять, прагнучи –
Чесно Його передрікають...
Всі мовлять у машині , що Христа
І Церковнії обов'язки всі знають...
Сліпці. А що сліпі – й не допускають...
Знали б Бог-Слово,
були б Платонами у Нім,
Торкала б світлом Діва –
з Світла-Раю...
І більш світлішого, аніж Вона,
немає... І Вічність – вічносердого
переважає
та богомудро – доторкає...
Церковні все – аби Церкву спасти!
І я зітхаю; вже цим всі Сатані ми догоджаєм...
І що, не видко в мені? – з Христа травень!
І не лукавмо більш, кажу, більш –
не лукавмо;
Церква –
альфа й омега, це Бог-Син для все і всіх,
Всі три Руси – для Церкви, і –
все й всі ,що на Русі!
І бджоли, і люцерна, всі корови у люцерні –
і все – і світ весь – весь –
для Церкви:
в Царство Небесне має всіх спасти...
Всіх маючи спасти – лиш заважаєте,
не змінюючись
у незнане, всеновотворче у Христі;
І як , не застосувавши Христа мудрості,
і світло нести , і спасти?
Людино,
з хреста дух , що лиш живить,
і – богословіє;
Друже,що то говориш ти?
7.2.2008, ранок,
Київ
(З трилогії "Руки Теурга")
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036118
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2025
автор: Шевчук Ігор Степанович