Зірветься маска, наче й не була.
Звільнюсь від пут, що плутають дороги.
І доторкнеться радість до чола,
Розвіявши на вітрові тривогу.
Нехай душа повірить у дива,
Що втомлена зітхає від знемоги.
І крикну світу: '' Чуєш, я жива,
Як паросток крізь тріщину дороги! "
Озветься совість на моїх вустах,
Можливо зажурюся я востаннє,
Що відпущу нареші давній страх.
Знайду свій шлях крізь кіптяву мовчання
Й відродиться, як фенікс - вільний птах,
Душа тоді, відчувши покаяння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2025
автор: Незламна