Не бачу тебе — тільки тіні та сни,
Але ж ти під шкірою, поміж клітин,
Я очі закрию — і знову вони,
Ті рідні зіниці … Зелених глибин.
Не чую тебе — лише серцебиття,
Що б’ється у ритмі забутих розмов.
У тиші я чую … Своє каяття…
А може, то просто лунає любов.
Не чую твій запах — розвіявся дим,
Лиш пам’ять торкає його ще ледь-ледь.
Колись ти був поряд, колись був моїм,
А зараз — мов тінь, що пішла всюди геть.
Не можу торкнутись, не можу знайти
Тепло твоїх рук, як раніше, вві сні.
Хоч розум малює усюди крапки…
Все ж серце ще носить кайдани тісні,
Поцілувати не можу — повітря пусте,
Та губи шукають тебе у пітьмі…
Кохання мовчить, та воно ще живе,
Хоч тіло вже там… У глибокій зимі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036070
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2025
автор: Вірсавія Стрельченко