І розжене думок зажурних зграю,
Що душу розтривожили живу,
Чому ж я, Боже, знов від них страждаю?
Чи то за гріх, чи за любов свою?
Хіба нам ближче в пекло ніж до раю?
Прошу очисть мій розум від жалю,
Нехай душа у спокої літає
І віднайде усе, що я люблю!
Бо у театрі суму грала марно,
Як тінь по світу між людей брела.
Та от тепер у тиші цій повстану.
Я вірю в силу власного пера,
Що здатне лікувати давні рани -
Зірветься маска, наче й не була.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035997
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2025
автор: Незламна