(Присвячується тім хто не дбає за свій Рід і за Україну.)
Прочитайте, люди добрі, „Розриту могилу“.
Зрозумієте, як і раніше, так і тепер ладнаєте собі домовину.
Як і раніше, так і тепер, враги Неньку плюндрували,
А діток православних в кайдани кували.
Хто звільнився з під кайданів, світ за очі гнали,
Сиротину-Україну ворогам лишали.
Чи ми історію навчаємо? Чи вона нас учить?
Ні! І тому життя слов’ян, вороги калічать.
Чи тепер ми вільні, чи ми ще покуті?
Хіба Воля й Слава предків уже забуті.
Чому ж віддали Неньку на чужі поруки,
Вони тішаться, грабують і потирають руки.
П’ятсот років ми в неволі, під московським катом,
А сусіди звуть його, нашим «старшим братом».
Не скоса, а прямо бачать і їм це не сліпить,
Як під вогнем війни гинуть дорослі і діти.
Бережуть лице і шанують московського ката.
Бог все бачить, прийде їм розплата.
Пора знати, Україна - святе місце Боже,
А плюндрувати на святиню, Богу це не гоже.
Православний Рід Богом народжений,
Не рушити, на здолати Рід благословенний.
Хто посягне на волю Божу, сам себе сконає,
А Україна постане з попелу і на весь світ засяє.
«Розрита могила» - поема Т.Г. Шевченка 1863 рік.
Березень 2025 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2025
автор: Сокол