( від чоловіка)
Ти украла в незабудки,
Сині очі, душі милі,
Але знаю нам не бути,
На жаль, разом, нещасливі.
Все ж чому? Як розібратись?
Ніби прірва поміж нами,
Чи даремно й сподіватись?
Б’є струмок між берегами.
Ич хлюпоче, ще й вразливо,
Знов до нього… ти смієшся,
Зустрічатись неможливо,
У обійми, не верне́шся.
Біль душевний, серце крає,
Незабудки край дороги,
Тобі вірю, він кохає,
Як позбутися тривоги?
Сміло вкрала в незабудки,
Очі щастя, мені любі,
Мир фантазій - халабудки,
Почуттям вінець до згуби.
Ти украла сон і спокій,
Ніч задовга умовляє.
Вдалині морській глибокій,
Приховай, життя триває.
Я однак, йшов би й наосліп,
Та тепер чогось не маниш,
Суперечиш, зайвий клопіт,
Жаль задарма, лиш час гаєш.
Нащо вкрала в незабудки,
Очі світла. Ще зі школи,
Не змогла ніяк почути,
Серця стук, як зблизька грози.
Тож завдячував цій долі,
Не чекав від юні зради,
Так благав, твоєї волі,
Покохати, щоб назавжди…
Рясні сльози на повіках,
Між зірок... тління, мигтіння,
Загубились у надіях,
Не дося́гши розуміння.
***
Мрія… радість - все на друзки,
Щоб не втратити майбуття,
Як стежиночку квітучу,
Вже побачить, щоби життя,
Освітила нова зоря.
03.03.2025 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035788
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2025
автор: Ніна Незламна