Тікай, мій хлопчику, тікай
В Дубай, в Оман, за виднокрай!
Ти все зробив уже, що міг!
Невчасно ти колись не втік,
Та все ж тікаєш котрий рік
Від кинутих на вітер слів,
Гучних, солодких обіцянок.
Все пізно вернеться, чи рано
Тобі болючиш в сто разів,
Бо вже така вона та карма,
Чи то людська, чи Божа кара.
Тікай, тікай, мій хлопчику,
Щоб не дісталося по копчику!
Хоч на край світу, хоч за край,
Як пташка у політ рушай!
Та не відстане ота карма
І може вдарить по карману,
По гаманцю, по голові,
Бо є закони світові,
Тобі це не Печерський суд!
Та все ж, коли було нелегко
Сміливим був, як Робін Гуд,
Удар тримаючи від де-кого,
Ти вигляд мав-таки sehr gut!
Та все ж, мій хлопчику, тікай
Подалі, хоч за виднокрай!
І може, згодяться лелеки
З собою взяти на крило,
То добре б нам й тобі було,
І спокій нам й тобі безпека
І всій країні порятунок,
То кращий був би подарунок
Для нашої країни-неньки.
Втікай, мій хлопчику, швиденько!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035700
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2025
автор: Рунельо Вахейко