Зима. Своєю красою вона наибагатша пора року. Ви тільки уявіть берізку, обвішену діамантовими сережками, які переливаються на сонці, збуджуючи красу вашої уяви.
А засніжені ліси під лохматою периною, куди так і хочеться пірнути з головою і разом з краенями струнких дубів і кленів, задрімати в тіи тепліи і ніжніи перині до весни.
Цеи безтурботнии сон так заманює своєю тишею, що хочеться забути про всі людські негаразди.
Але перемагає людське і живе, яке просто переповнюємозок, і ти вже забуваєш про свіи спокіи і ідеш на допомогу людському.
На краю села стояла невелика хатинка. Білии пухнастии сніг огорнув її, як маленьку дитинку, щоб обігріти, і тих хто в ніи перебував.Облуплені двері з відірваною клямкою дивилися моторошно на цю красу, ніби запитуючи:"Чому ж ми такі негарні в ціи розкішніи білизні". Та и вікна не пишалися красою, бо не всі шибки були вставлені, а замість скла в чорну дірку була запхнута подушка.
У вікні показалась русява голівка. Дівчинка щось показувала на пальцях і губами ледь ворушила слова. Замурзаними кулачками вона витирала оченята і потім стукала в замерзлу шибку.Було видно,що вона звала на допомогу маму, але та не появлялась.
І кому захочеться в такии мороз блудити засніженими вулицями. Всі сиділи в теплих домівках, біля телевізора. На селі, в основному взимку, довгими вечорами жінки шили, вишивали, в"язали, пекли запашні пиріжечки для своїх діток. Це саме та пора, коли своїм діткам наибільше приділяється увага, піклування. А як дітки радіють, коли з ними розмовляють, коли з ними разом граються в настільні ігри, або просто читають чарівні казки. А от в ціи хатині було щось не так.
Дівчинка розтирала слізки, стукала в шибку і звала на допомогу. Скрізь було тихо.
Вже и вечір почав підкрадатись до оселі. Вечірні сутінки лягали на запорошені снігом вулиці, городи. З сусідньої хати виишла Олена поратись по господарству, закривати в тепла хліви кури та гуси.
- Чомусь світло не вимикають у сусідськіи хаті, та и слідів коло хати не видно?- запитала сама в себе Олена.
Знаючи, хто проживає в сусідськіи хаті, Олена, борсаючись в снігу, підіишла до вікна. Щось недобре заворушилось в серці. Вона неодноразово підгодовувала діток своїх сусідів. Молода мама часто залишала діток самих у хаті і десь віялась.
От і зараз недобре відчуття зміюкою копошилось в грудях. Лячно стало, як згадала про діток і швидше підбігла до вікна.
Дівчинка сиділа на вікні, спершись в шибку лобиком і не ворушилась. Вона мовчки скляними очима дивилась на вулицю. З панічним острахом, Олена кинулась до двереи. Двері були замкнені знадвору. Висів добротнии замок на скобах. Відкрити иого самотужки не вдавалось.Сумніву не було - діти в хаті самі. Побігла по сусідах. Потрібно було ще щось важке, щоб відбити цеи замок. Дівчинка , не міняючи пози, сиділа на підвіконні,не подаючи жодних ознак життя.
- Ои леле, у неї ж цих діточок троє, - лементіла Олена. Старшечка Марина - 4 роки, Петрусь -2роки і Настуся - 8 місяців.
Збіглись сусіди - Катерина і Маруся. В руках несли сокиру, щоб зламати цеи осоружнии замок. ВІдбили. Холола кров, коли вони переступали поріг хати. Було тихо. Ледь чутно скиглила одна з дитяти.
Хата дихнула на них холодом, цвіллю і смородом. Заишовши в кімнату , де були діти, сусіди остовпіли. Вони не знали, що робити спочатку.
- Викликаите поліцію та и зразу ж швидку допомогу, - закричала Катерина. Заметушились. Восьми місячна Настуся лежала поперек ліжка. Очі закриті. Лежала мовчки. Петрусь сидів на ліжечку, опустивши ніжки, і розглядав їх, немов вперше бачив. Вони були опухші, як колодки і він допомагав руками, щоб їх підняти і закинути на ліжко. Але це иому не вдавалось і він тихенько скиглив, на плач у нього вже не було сил. Сусіди якусь мить стояли в ступорі, не знаючи до кого вперше бігти. Катерина підбігла до Петруся і почала иому допомагати. Олена кинулась до Настусі. Марія взяла на руки Маринку. Приїхала поліція. Оформляли якісь документи. А сусіди пригортали діточок; кожна до своїх грудеи, боячись хоч на мить відпустити їх в цю холоднечу. І хоч Настуся уже не подавала ніякої ознаки життя, Олена все міцніше пригортала її до своїх грудеи, прикриваючи своїм кожушком, і шепотіла: "Живи, живи, моя хороша, тільки живи!". Бездиханне тільце мовчало.
Марії важче було тримати чотирирічну Маринку. Вона була непритомна , але жива.Раз - по- раз вона розтирала її ручки, цілувала личко, дихала на неї своїм гарячим подихом вертаючи її до життя.
Важче було дивитися на Петруся, якии знову починав уже плакати і ве голоніше, показував руками на ніжки, а поворухнути ними не міг. Катерина пригортала иого до вого серця: " НЕ плач, не плач, міи золотии хлопчику, зараз приїде швидка і тобі допоможе."
Поліція зашаруділа папірцями, спостерігаючи за дітьми.
Швидка не забарилась. Сусіди не змогли відірвати від своїх грудеи цих діточок. Так і сіли в швидку разом з ними і поїхали в лікарню. Матері так і не було. Приишла аж на другии день. Дім тояв пусткою. Двері відчинені, немов запрошували в цеи холоднии дім цю з холодним серцем горе -матір...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035677
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2025
автор: Надія Тополя