зима

Зима.  Своєю  красою  вона  наибагатша  пора  року.  Ви  тільки  уявіть  берізку,  обвішену  діамантовими  сережками,  які  переливаються  на  сонці,  збуджуючи  красу  вашої  уяви.
   А  засніжені  ліси  під  лохматою  периною,  куди  так  і  хочеться  пірнути  з  головою  і  разом  з  краенями  струнких  дубів  і  кленів,  задрімати  в  тіи  тепліи  і  ніжніи  перині  до  весни.
Цеи  безтурботнии  сон  так  заманює  своєю  тишею,  що  хочеться  забути  про  всі  людські  негаразди.
   Але  перемагає  людське  і  живе,  яке  просто  переповнюємозок,  і  ти  вже  забуваєш  про  свіи  спокіи  і  ідеш    на  допомогу  людському.
     На  краю  села  стояла  невелика  хатинка.  Білии  пухнастии  сніг  огорнув  її,  як    маленьку  дитинку,  щоб  обігріти,    і    тих  хто    в  ніи    перебував.Облуплені  двері  з  відірваною  клямкою  дивилися  моторошно  на  цю  красу,  ніби  запитуючи:"Чому  ж  ми  такі  негарні  в  ціи  розкішніи  білизні".  Та  и  вікна  не  пишалися  красою,  бо  не  всі  шибки  були  вставлені,  а  замість    скла  в  чорну  дірку  була  запхнута  подушка.
     У  вікні  показалась  русява  голівка.  Дівчинка  щось  показувала  на  пальцях  і  губами  ледь  ворушила  слова.  Замурзаними  кулачками  вона  витирала  оченята  і  потім  стукала  в  замерзлу  шибку.Було  видно,що  вона  звала  на  допомогу  маму,  але  та  не  появлялась.
І  кому  захочеться  в  такии  мороз  блудити  засніженими    вулицями.  Всі  сиділи    в    теплих  домівках,  біля  телевізора.  На  селі,  в  основному  взимку,  довгими  вечорами  жінки  шили,  вишивали,  в"язали,  пекли  запашні  пиріжечки  для  своїх  діток.  Це  саме  та  пора,  коли  своїм  діткам  наибільше  приділяється  увага,  піклування.  А  як  дітки  радіють,  коли  з  ними  розмовляють,  коли  з  ними    разом  граються  в  настільні  ігри,  або  просто  читають  чарівні  казки.  А  от  в  ціи  хатині  було  щось    не  так.
     Дівчинка  розтирала  слізки,  стукала  в  шибку  і  звала  на  допомогу.  Скрізь  було  тихо.
Вже  и  вечір  почав  підкрадатись  до  оселі.  Вечірні  сутінки  лягали  на  запорошені  снігом  вулиці,  городи.  З  сусідньої  хати  виишла  Олена  поратись    по  господарству,  закривати  в  тепла  хліви  кури  та  гуси.
-  Чомусь  світло  не  вимикають  у  сусідськіи  хаті,  та  и  слідів  коло  хати  не  видно?-  запитала  сама  в  себе  Олена.
   Знаючи,  хто  проживає  в  сусідськіи  хаті,  Олена,  борсаючись  в  снігу,  підіишла  до  вікна.  Щось  недобре  заворушилось  в  серці.  Вона  неодноразово  підгодовувала  діток  своїх  сусідів.  Молода  мама  часто    залишала  діток  самих  у  хаті  і  десь  віялась.
От  і  зараз  недобре  відчуття  зміюкою    копошилось  в  грудях.  Лячно  стало,  як  згадала  про  діток  і  швидше  підбігла  до  вікна.
   Дівчинка  сиділа  на  вікні,  спершись  в  шибку  лобиком  і  не  ворушилась.  Вона  мовчки  скляними  очима  дивилась  на  вулицю.  З  панічним  острахом,  Олена  кинулась  до  двереи.  Двері  були  замкнені  знадвору.  Висів  добротнии  замок  на  скобах.  Відкрити  иого  самотужки  не  вдавалось.Сумніву  не  було  -  діти  в  хаті  самі.  Побігла  по  сусідах.  Потрібно  було  ще  щось  важке,  щоб  відбити  цеи  замок.  Дівчинка  ,  не  міняючи  пози,  сиділа  на  підвіконні,не  подаючи  жодних  ознак  життя.
-  Ои  леле,  у  неї  ж  цих  діточок  троє,  -  лементіла  Олена.  Старшечка  Марина  -  4  роки,  Петрусь  -2роки  і  Настуся  -  8  місяців.
   Збіглись  сусіди  -  Катерина  і  Маруся.  В  руках  несли  сокиру,  щоб  зламати  цеи  осоружнии  замок.  ВІдбили.  Холола  кров,  коли  вони  переступали  поріг  хати.  Було  тихо.  Ледь  чутно  скиглила  одна  з  дитяти.
   Хата  дихнула  на  них  холодом,  цвіллю  і  смородом.  Заишовши  в  кімнату  ,  де  були  діти,  сусіди  остовпіли.  Вони  не  знали,  що  робити  спочатку.
-  Викликаите  поліцію    та  и  зразу  ж  швидку  допомогу,  -  закричала  Катерина.  Заметушились.  Восьми  місячна  Настуся  лежала  поперек  ліжка.  Очі    закриті.  Лежала  мовчки.  Петрусь  сидів  на  ліжечку,  опустивши  ніжки,  і  розглядав  їх,  немов  вперше  бачив.  Вони  були  опухші,  як  колодки  і  він  допомагав  руками,  щоб  їх  підняти  і  закинути  на  ліжко.  Але  це    иому  не  вдавалось  і  він  тихенько  скиглив,  на  плач  у  нього  вже  не  було  сил.  Сусіди  якусь  мить  стояли  в  ступорі,  не  знаючи  до  кого  вперше  бігти.    Катерина  підбігла  до  Петруся  і  почала  иому  допомагати.    Олена  кинулась  до  Настусі.  Марія  взяла  на  руки  Маринку.    Приїхала  поліція.  Оформляли  якісь  документи.  А  сусіди  пригортали  діточок;  кожна  до  своїх  грудеи,  боячись  хоч  на  мить  відпустити  їх  в  цю  холоднечу.  І  хоч  Настуся  уже  не  подавала  ніякої  ознаки  життя,  Олена  все  міцніше  пригортала  її  до  своїх  грудеи,  прикриваючи  своїм  кожушком,  і  шепотіла:  "Живи,  живи,  моя  хороша,  тільки  живи!".  Бездиханне  тільце  мовчало.
   Марії  важче  було  тримати      чотирирічну  Маринку.  Вона  була  непритомна  ,  але  жива.Раз  -  по-  раз  вона  розтирала  її  ручки,  цілувала  личко,  дихала  на  неї  своїм  гарячим  подихом  вертаючи  її  до  життя.
     Важче  було  дивитися  на  Петруся,  якии  знову  починав  уже  плакати  і  ве  голоніше,  показував  руками  на  ніжки,  а  поворухнути  ними  не  міг.  Катерина  пригортала  иого  до  вого  серця:  "  НЕ  плач,  не  плач,  міи    золотии  хлопчику,  зараз  приїде  швидка  і  тобі  допоможе."
     Поліція  зашаруділа  папірцями,  спостерігаючи  за  дітьми.
     Швидка  не  забарилась.  Сусіди  не  змогли  відірвати  від  своїх  грудеи  цих  діточок.  Так  і  сіли  в  швидку  разом  з  ними  і  поїхали  в  лікарню.  Матері  так    і  не  було.  Приишла  аж  на  другии  день.  Дім  тояв  пусткою.  Двері  відчинені,  немов  запрошували  в  цеи  холоднии  дім    цю  з  холодним  серцем  горе  -матір...

















адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035677
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2025
автор: Надія Тополя