Раціональність/Гадюччя

–  Ти  стала  така  "раціональна"..,  що,  здавалося  б,  навіть  дуло  пістолета  біля  скроні  зовсім  тебе  не  злякало  б,  –  мовила  Божена.  –  Не  злякало  б..,  –  сухо  відповіла  Софія  на  слушне  зауваження  подруги.
Божена  тихенько  сиділа  за  округлим  столиком,  дивлячись  як  Софія  мовчазли́во-зосереджено  вимиває  їхні  горнята  після  бурхливого  чаювання.
–  Ти  майже  "відсутня",  –  стривожено  продовжила  Божена.  –  Так  і  є,  –  відмовила,  чи  то  подумала  Софія,  безмовно  витираючи  насухо  посуд.
–  Софія,  трясця!.  –  дівчина  "струсанула"  подругу,  різко-раптово  вставши  з-за  столу.  –  Вибач,  Божено,  я  втомлена,  та  і  не  проти  зараз  просто  побути  сама.  Давай  завтра  зідзвонимось.  

Зачинивши  за  подругою  двері,  Софія  "втупилася"  у  підлогу.  –  Фух..,  –  видихнула,  –  нарешті  тиша  і  спокій.  Зовнішній  шум  і  гам  залишилися  за  дверима  хаотичного  дня.  Єдине  бажання  –  виспатися,  наскільки  це  можливо,  без  тривожних  незрозумілих  снів  про  пересадку  органів  і  якихось  механізмів,  сенс  якого  вона  так  і  не  "розгадала",  бо  "загубила"  деталі  сну.
Софія  подивилася  на  власне  відображення  у  вікні.  Й  як  воно,  Софі'?.  Дуже  серйозний  погляд  зустрів  її  звідти.  Серйозний,  уважний,  задумливий.  З  таким  поглядом  і  самій  гоже  писати  книги  зі  стоїцизму,  не  те,  що  читати  їх,  як  то  було  раніш,  розміркувала  Софія.  З  таким  поглядом,  і  з  такими  перемогами  над  внутрішніми  демонами,  що  часом  намагалися  підточувати  єство..  Безсумнівно,  найзапекліший  ворог  –  у  нас  в  голові.  Страх.  Отруйне  гадюччя  сумнівів  і  протиріч,  бентеги,  що  пускає  слину  на  внутрішній  спокій,  намагаючись  "обеззброїти"..

Софія  увімкнула  музику,  аби  "заглушити"  ментальний  сумбур.  Думки  про  майбутнє,  теперішнє,  частково  минуле..  постановку  цілей  і  задач,  навколоекзистенційний  коловорот.  Музичні  композиції,  звісно,  були  лише  фоном,  а  спостереження  за  градом,  що  відскакує  від  шибок,  стало  своєрідною  медитацією.  Перекусити?.  Але  принадна  їжа  [чомусь]  майже  не  задовольнила  смакові  рецептори,  тож  Софія  взялася  за  побутове.  Перфекціонізм  –  те,  що  прекрасно  відволікає,  дозволяючи  концентруватися  на  поточному.  
Час  відстукує  відлік,  поєднуючи  невидимою  тонкою  ниткою,  здається,  непоєднуване  просторо́ве..  Протирічне.  Мінливе.  Часом  абсурдне.  Життя.  Але  таке  його  треба  жити.  Якесь  таке  воно  і  живеться..
Софія  "плюхнулася"  на  диван.  Завтра  –  вкотрий  день,  а  отже  потрібно  непогано  відіспатися.  І  не  дати  черговим  "тварюкам"  темного  єхидного  підступного  ірраціонального  посмакувати  часточками  власної  живої  душі..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2025
автор: Софія Пасічник