То не білі янголята
Над землею плинуть,
То синочки-журавлята
В висі соколиній.
Плинуть-линуть над землею,
Крилом небо ранять,
Заколисують озера
Ввечері і зрану.
Там червона калинонька
Маревом умита,
Біля неї дівчинонька
Сльозою залита.
А на призьбі сидить… мати –
Сина виглядає.
Не хтять оченьки дрімати,
Серденько ридає:
«Ой синочки-журавлята,
Вернітесь на землю,
Спонукала війна клята
Покинуть озера.
Чому ж ви до небокраю
Так рано злетіли?
Хто ж ворога покарає
За смерті, катівні?»
Як почули журавлята
Голос материнський,
Не лишили в біді матір,
А небесним військом
Орду вражу звоювали –
Очистили землю.
За Урал скоріш погнали,
Посіяли зерна
Оновленої держави,
Де мир і свобода,
В людей душі не іржаві,
Добре жить народу!»
25.02.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035624
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2025
автор: Ганна Верес