Якби ж то птахи співали і нудьгувала туча,
од неба синіше, око пройняти могло,
трель дзвінку переслідуючи, браму скрипучу,
побачити тих за нею, нема аніде більш кого.
А так – міняються крісло, ліжко, кімната.
То в рамці, то так по стінах скрізь – квіти. Бджола,
якщо і була би на світі без вулика, волохата,
із зайвим пилком на лапках, вона б тобою була.
Якби ж у вузді тримати незримість свою зуміли
прозорі без міри речі в лазурах густих
і скопом якось згустилися в зорю, чи в сльозину
на тому кінці стратосфери, а потім і скрізь.
Але ймовірно повітря – сировина мережив,
розп'ятих на п'яльцях парку, де пасся цар.
І вистигають статуї, хоча на дворі – бесстужев,
страчений незабаром – сі́чневі на олтар.
[i]OSAlx2o25-o3[/i]
*
О если бы птицы пели и облака скучали,
и око могло различать, становясь синей,
звонкую трель преследуя, дверь с ключами
и тех, кого больше нету нигде, за ней.
А так – меняются комнаты, кресла, стулья.
И всюду по стенам то в рамке, то так – цветы.
И если бывает на свете пчела без улья
с лишней пыльцой на лапках, то это ты.
О если б прозрачные вещи в густой лазури
умели свою незримость держать в узде
и скопом однажды сгуститься – в звезду, в слезу ли –
в другом конце стратосферы, потом – везде.
Но, видимо, воздух – только сырье для кружев,
распятых на пяльцах в парке, где пасся царь.
И статуи стынут, хотя на дворе – бесстужев,
казненный потом декабрист, и настал январь.
1994
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035620
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 16.03.2025
автор: Под Сукно