Спиває час років надбання

Спиває  час  років  надбання,
Біжать  літа  у  небуття.
Комусь  на  радість,  покарання,
Дійме  ж,  в  заслузі,  неспроста.

Й,  вінець,  дарований  на  щастя,
Стає  важким  в  житті  хрестом,
Якщо  приносити  нещастя,
Бо  у  тобі  такий  геном.

Нести  розруху  й  зубожіння  -
Душі  людської  марноту.
Не  є  то  Господа  веління,
Щоб  сіяти  біду  людську.

Загрузти  в  величі  лукавій
Поміж  могил,  між  горя  й  сліз.
Судити,  певно,  я  не  вправі,
Господь  судитиме  нас  всіх.

За  всі  земні  діяння  наші,
За  щирість  й  чесність,  за  добро.
За  прояв  заздрості  та  фальші,
За  кинуте  в  ріллю  зерно.

Щоби  на  щастя  та  на  долю,
І  на  любов,  кохання,  мир.
Щоби  натішитися  вволю
Безмежним  спокоєм  з  тих  пір.

16.03.25

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035586
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2025
автор: Валентина Ланевич