РОКИ ІДУТЬ

РОКИ  ІДУТЬ

Роки́  ідуть,  не  всіх  вони  міняють,
Не  в  кожного,  немов  струмки,  дзвенять,
Та  нічиї́  назад  не  повертають,
Й  не  можемо  ми  жоден  наздогнать.

Роки́  ідуть,  спливають,  наче  рі́ки,
Та  й  русло  не  вдається  поверну́ть,
І  кожен  з  них  мина,  немов  навті́ки,
Та  відголосся  можемо  почуть.

Роки́  ідуть,  несуться,  наче  коні,
Не  бачимо  у  задзеркаллі  їх,
Ніко́ли  не  бувають  на  припоні
Й  не  сходять  зі  свої́х  вони  доріг.

Роки́  ідуть…  Вони,  мов  блискавиці,
Неначе  грім,  гуркочуть  все  життя,
А  їхній  шлях  то  –  тьмяний,  то  –  іскриться,
На  ньому  особливе  вишиття.

Роки́  ідуть,  сліди  свої́  лишають,
Не  засипа  ні  листя  їх,  ні  сніг,
Немов  птахи,  щоразу  пролітають,
І  в  кожного  окремий  шлях  проліг.

Роки́  ідуть,  та  й  линуть  десь  у  далі,
Немов  у  скриню  щось  нам  додають,
І  кожен  пише  нам  свої́  скрижа́лі,
Життєвий  ки́лим  всі  по  черзі  тчуть.

03.12.2024  р.

©Королева  Гір  Клавдія  Дмитріва,2024

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035502
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2025
автор: КОРОЛЕВА ГІР