Весни немає із початку війни
Мої друзі всі поховалися від лютої зими
Вона спинилася, десь там для нас.
Коли зацвітуть наші сади, тоді коли закінчиться вже війна безповоротно.
Тоді забуяє нам все навколо, радість прийде у тій красі, а зарись все сіро, зарись темні часи для мене і мого народу.
Хоть боремось, приймаємо безвихідь ідемо рушійною силою туди де кличе світло.
Промінь світла, який нас рятує у цій невимовній метушні.
Ріки сліз, які склалися із океану пролиті так само пролита кров.
І далі світ осторонь, він далі не чує моїх молитов, нечує моїх криків.
Між нами битонна стіна, яку лупаємо кожний день, окремо кожний, щоб повалити назовсім, назавжди
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2025
автор: Meridiana