Тужливим почуттям своїм
Кінець я покладу.
Нізащо не дозволю їм,
Аж доки не дійду
Я до кінця свого життя,
Коли воно мине,
Аби без краплі співчуття
Тривожили мене
Вони кожнісінькую мить.
Я їх без вороття
Із серця вижену умить
І світлі почуття
Посію в нім, немов зерно,
В єдиному житті
Своїм, аби цвіло воно,
Неначе квіти ті,
Які цвітуть в нас навесні
Препишно, влітку – теж,
Щоб щастя з них зросло в мені
Те, що не має меж,
Аби ні миті не тужив
Я більш на світі цім,
А лиш у світлім щасті жив
Щомиті вже на нім,
Ним ділючись із усіма,
З ким я живу, щоб ми
На світі цім, що нас трима,
Щасливими людьми
Усі жили, а не лиш я,
Бо ж ми усі – одна
Людська, великая сім’я.
Отож нехай єдна
Його, її, тебе, мене –
Всіх, з ким шляхом одним
Іду я, щастя неземне,
Щоб ми жили із ним.
Євген Ковальчук, 10. 04. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2025
автор: Євген Ковальчук