Сипни мені променів, сонечко, в каву,
Щоб день мій новий починався з тепла…
Яке нам весна вже дарує так жваво
В обіймах пейзажів навколо села.
Палітру дістала, пустила за вітром...
І пензлі взялись до роботи стрункі.
Щоб зці́лили барви душевну зневіру –
Скрізь квіти запахли, чарівно-п’янкі.
Он, небом вальсують як парами пта́хи!...
Блакить розтинають розкритим крилом.
Які ж дивовижні в гармонії змахи!
Мов землю свою прикривають щитом.
До дна допиваю я каву ранкову…
Всміхаюся сонцю, і дню і весні.
Гостюй, чарівнице! І рястом ти знову,
бинтуй усі рани криваві, земні.
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035378
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2025
автор: Любов Таборовець