Прийшла весна, розкривши дужі крила,
Але в душі моїй панує сум.
Чому ж вона, що завжди серцю мила,
Несе мені рої печальних дум?
Співає радо птаха на світанні,
А я блукаю поглядом журним.
Чи із промінням моя радість рання
Знайде в душі утомленій спочин?
Усе мені нагадує про мрії,
Що не збулись, розвіялись, як дим.
Весна прийшла, але душа не мліє,
А тяжко плаче під дощем гучним.
І в цьому парадоксі - суть страждання:
Весна цвіте, а в серці - покаяння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2025
автор: Незламна