[i]Не знає ніч, яка буває воля...
[/i]
Вечірня зоря обіймала насуплені гори.
Усміх не сходив: лишалася боса вода.
Загострені плечі здіймались, немов без опори,
Тонули у затінку, наче густа висота.
Дихали спогади білою кригою фальшу,
Сипались квіти - остання далека лоза.
У нашому танго багато зів'ялого маршу,
Бо ми одинокі, як синя, бездонна роса...
Ми одинокі в потоці наземно-прелюдій...
Слалася мохом розпечена, сива кора.
Важко буває ніколи й ніким не забутій:
Скована морем буває насилу пуста...
25.02.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2025
автор: Сара Ґоллард