Природа підкоряється лише тому, хто сам
підпорядковується їй. Френсіс Бекон.
Йду зачарована і слухаю веснУ
Вона вступить в свої права зуміла.
Під стоголосий гомін після сну -
Невидиме єднання, якась сила...
Бо є у просторі протягнута струна:
ТонкА, чуттєва у звучанні дружна,
Природа тужить - музика сумна,
Якось шкребе в душі і так сутужно...
Як защебече на гіллі пташина.
Відразу вловлюєш мелодію завзяту.
Тут виростають крила соколині,
Нестримне вже бажання політати.
Природа в смутку, як нема дощу,
Коли зів'яле листя просить пити.
Води нап' ється тільки досхочу, -
Вдихаєш пахощі й таке хотіння жити!
Весна... Радіємо тоді, коли квітує,
В душі піднесення і хочеться співати.
Зв'язок невидимий усе-таки існує
Природа для людини, ніби мати.
Вона потішить нас, зігріє, нагодує
І може колискову заспівати.
Єднання тут невидиме існує,
Давайте будемо Природу шанувати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035060
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2025
автор: Галина Лябук