Я Вас залишила зимі крижаній. Ви ж – дует.
Сама розчинилась у першій весняній відлизі.
Брела в заметілі, боролась зі снігом колись я,
Та тільки дарма власну силу втрачаючи, ет!
У весни я йду. Говорю на прощання не те.
Вражаєте поглядом – вбивчим, німим і байдужим.
Я Вас залишила зимі, мій намріяний друже,
Холодною вродою інших уже торкнете.
Бо Ви – льодовик, що безпристрасно йде межи втрат,
Нечуйна до інших і вічно блукаюча глиба.
Ваш лід не скресав, а чомусь заворожував скрипом.
Ображені Ви? Збайдужілі до всього стократ?
Зимовий вітрисько сніжинки із люттю метав.
Коли я сльозила дощем, бо стосунки порвала,
Кришились льоди… наче бились на друзки дзеркала.
Та Ви – незворушний, міцний і стосилий метал.
Обійде кораблик застигле, розбите, святе,
Всміхнеться розлитим, яскравим від сонця калюжам.
Я Вас залишила зимі, мій намріяний друже,
Бо Ви, як раніше, у холод і лід ведете.
У весни я йду…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034893
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2025
автор: Білоозерянська Чайка