Мама Божка,
ви певно також знали.
Ось те що нам
там із-за моря
та сказали:
-Правда людоньки така,
то не СВО, не війна,
то набагато страшніше -
то проксі-війна.
І війну вело, щоб ви думали -
США.
Оця русня не нас нас
напала,
напала на саме США.
Мама Божка,
дивовижна новина
на одинадцяту річницю
геноциду, який
ні русня ні ці с чорним хрестом
на чолі та не визнали.
Тут плани перемоги,
п'яте.. десяте,
а правда така -
нам слід виживати.
Оце на нас вони тут вирішили
були певно полювати.
Хтось дав дозвіл на відстріл.
Та ось нарешті патрони
та мисливську зброю старого зразка
просять повернути.
Мама Божка,
а наших дітей
хто нам поверне,
наші домівки,
угіддя, статки.
Проксі то проксі,
а на чиєму ми боці то
не зрозуміло, нам пасторти
громадян США наче не видавали,
на біблії присягу ми не давали,
вони в доларах кожному з нас збитки - не відшкодували,
одне що одинадцять років тут робили -
нас убивали.
То ми качки дикі,
та ні, крила підрізали,
сіткою обгородили,
то це що загін для тварин?
Мама Божка,
то ми то є ті тварини?
То не вбивство?
Мама Божка, то
правда така,
тварини повинні
в загоні сидіти,
голі в природі
і не їсти,
а право жити
у кого б ще нам просити?
Дякувати, поклони бити.
Яке нам та благо,
яка радість,
до цеї проксі було наче наше все,
а зараз хрести на чолі
і розтлумачать нам хто ми тут такі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034862
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2025
автор: oreol