В день, коли ми переможемо, я буду плакати,
Бо ми стільки втратили, Боже... Стількох втратили…
І навіть, коли відбудуємо кожен куточок
Я не забуду. Ніколи. Біль втрати і розпач.
В день, коли ми переможемо, піду на Марсове...
Просто подякую, просто тихо подякую,
Своїми життями, вони захистили наші
Вічна їм Слава! І воля країні нашій!
І навіть коли промине вже багато років...
Онуки маленькі ступатимуть перші кроки,
Не знатимуть війн, не знатимуть того болю,
Я розповім їм, як ми боролись за волю.
Тільки прошу тебе Боже, дай нам сили!
І зроби так, аби ми ту війну пережили,
Аби не знали в майбутньому того болю,
Щоб цінували свободу і мали волю!
Напевне колись, напишу не одну історію,
Спогади. Хочу, щоб це були тільки спогади,
В вільній країні. Під синьо-жовтим прапором.
Боремось далі. Вірю. Ми точно справимось!
©Марія Скочиліс
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2025
автор: Марія Скочиліс