Стоїть суть життя, тиха і жива,
Постійно шепче давні закляття.
Її таємність – всьому голова,
А пори року – завжди як браття.
Весняне світло листвою впало,
В зеленім морі життя замало.
Тремтить світанок – початок буття,
Земля розбудить ту силу життя.
А літо вогнем все огортає,
Зеленню вкриє лісові стежки,
Де кожен листок шепоче казки,
Як сонце життя вмить зігріває.
Та осінь прийде, і вітер-суддя
Візьме і роздує всі почуття,
Засне в обіймах свого бунгало,
Ніби ця осінь не існувала.
Зима обійме, зробить закляття,
Стане білою твоя голова.
Та знову весна скаже: «Гей, браття!
Прокиньтеся доки воля жива!»
Мирослав Манюк
04.03.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2025
автор: Мирослав Манюк