Примруживши очі, вдивляєшся в даль.
Де сонце проміння своє розкида.
Де небо розкрилене гонить печаль
І стелить перину свою навмання.
Далеко за обріи заграва сіда,
А зорі ведуть свіи нічнии хоровод.
Де місяць вмиває прозора вода.
Де поринаєш у сон без турбот.
І сниться та тиха зманіжена даль,
Шепочуть на вушко примхливі дощі.
І вже заблудилось і горе и печаль.
І ясні і сонячні ждуть мене дні.
Проміннями теплими душу огорнуть.
Достануть до струн потаємних висот.
Коханням весняним сердечко розкрають,
І заплетуть в веселковии клубок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034531
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2025
автор: Надія Тополя