Я так тягнулася в татові руки,
А він відвертався і часто мовчав.
Як здерла коліна ,казав щоб ні звуку,
Пишався, що сильна, що гарний удар…
Просила тепла, та натомість був лід,
У словах – ні любові, ні світла,
Я любила сильніше, шукала підхід,
Та тато дивився крізь мене, мов стіни.
Хотіла обіймів – порожня кімната ,
Хотіла “люблю” – а чи ти заслужила?
Якою ж повинна я бути, скажи мені , тату?
Мене щоб любив, не ламаючи крила .
А я вже доросла, вже сильна, вже інша,
Та в кожному все ж таки… Бачу тебе.
І яка б не була … Найгарніша,
Зі мною цей біль… І він не мине,
Бо хіба мене можна любити
Просто так, без умов і причин?
Якщо навіть найближча людина
Не змогла в мені бачити світ…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034503
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2025
автор: Вірсавія Стрельченко