Мені примарилось, мабуть,
Що Україна вже вся вільна...
Що нас не "рве" скажена лють
За "спіч рудого", геть дебільний...
І що закінчилась війна,
І хлопці всі давно вже дома,
Що всі зруйновані міста,
Ми відбудовуємо знову.
І вже немає тих сирен,
Які для нас - банальна звичка.
Немає вже страшних новин -
Кудись приліт цієї нічки...
І ми живемо з світлом всі,
І генераторів не чутно,
Нема автівок "На щиті",
А у ночі тепер знов людно...
В садочках дітки в ліжках сплять,
А не у куртках по підвалах.
І школярів офлайн вже вчать,
Студенти теж сидять на парах.
І Україна знов живе -
Працює, вчить, відпочиває...
У всьому знову рух іде,
Бо мир усіх нас надихає.
Але війна ще йде, нажаль...
І хлопці б'ються за наш спокій,
Бо всі вони неначе сталь -
Гартовані в боях з ордою.
А шрам війни вже не зійде,
Кацап нас добре покалічив...
Хтось знов "шукатиме себе",
А хтось "як було" все залишить...
Ще довго будемо ми всі,
На хвилю зранку завмирати,
І хтось свідомо, хтось в душі,
Буде знов сльози проливати -
Хтось за сестру, за сина, брата,
За друга хтось, хтось за доньку,
За маму, бабцю, може тата...
А хтось за всю свою рідню...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034470
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2025
автор: jogasan