Я миттю кожною свого життя,
Де б я не був на цій землі, смакую,
Коли буяють світлі почуття
В душі, мов квіти, і коли сумую.
Адже життя у мене лиш одне,
Як в кожного з людей на світі цьому,
Й колись воно, та все ж таки мине,
Адже кінець на нім є всім і всьому.
Але стараюсь я не думати про це,
А кожну мить усмак лиш проживати,
Хай іноді і б’є мене життя в лице,
Та я не смію руки опускати,
Скорившися недоленьці своїй,
Яка мене у свій полон схопила.
Я дам умить сміливу відсіч їй,
Розправивши душі незламні крила.
Я певен в тім, що переможу я
Її. Мене повік їй не здолати,
Й всміхнеться радо доленька моя,
Немов до сина його рідна мати.
І протягом всього свого життя
Не буду я вже гірко сумувати,
А буду з нею жити й до пуття
На світі цім старатись працювати,
Щоб гідний слід залишити на нім,
Щоб не гризло мене моє сумління,
Бо ж після мене в світі цім земнім
Ще житимуть наступні покоління,
Допоки сонце сяє в небесах
Й Земля кружляє по своїй орбіті,
Неначе швидкокрилий, вільний птах
На цьому неозорім диво-світі,
В який лиш раз приходимо всі ми,
А як йдемо із нього, то навіки,
Адже на нього народились ми людьми,
Яким жить не дано на нім вовіки.
Євген Ковальчук, 30. 03. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2025
автор: Євген Ковальчук