Сталися ці події в ті далекі часи, коли народом правили феодали. В одному селі жив молодий тесля і був він настільки вправним майстром, що громада довірила йому збудувати церкву. Збудував тесля таку гарну церкву, що феодал побачивши її сказав
- Гарний ти майстер. А чи не збудуєш мені дім, а я тобі щедро заплачу?
Збудував тесля і феодалу помешкання і було воно красивим, всім на диво. Розрахувався феодал з теслею золотими монетами.
За гроші, що заробив тесля збудувавши церкву і покої для феодала, він побудував і собі будиночок. Потім справив весілля і біля дому засадив садочок.
Народився у теслі син і в честь його народження тесля посадив дуб коло хати. Займався він і далі своєю теслярською справою, непогано заробляв і все було б добре, але феодал захотів забрати свої золоті монети, що заплатив за будівництво будинку назад.
Тесля відповів, що все потратив, але феодал наполягав, говорив, що у теслі було багато роботи і то ж заробив він багато. І коли тесля відмовив, то феодал звинуватив його у крадіжці золотого намиста зі смарагдами, котре належало його, феодала дружині. Взяли теслю вартові, а тесля каже, що звинувачують його не правдиво, що він не брав намисто. Прийшов у в*язницю до теслі феодал і каже
- Звільнять тебе, якщо ти віддаси гроші, котрі я тобі заплатив.
Відмовив тесля феодалу і засудили теслю до п*яти років ув*язнення.
Важко жилось дружині теслі. Не раз до неї навідувались слуги феодала і шукали у будинку гроші. Але не знайшли ті золоті монети.
А коли у теслі в в*язниці запитували куди ж він сховав золото, то тесля відповідав
- Вкрали злодії, як і я намисто в дружини феодала.
Якби не добрі люди, зовсім би було погано дружині теслі з дитиною, а так якось пережили 5 років, а там і чоловік з неволі повернувся. І знову він взявся за роботу, в котрій був майстром, і сім*я зажила краще.
Якось було свято. Багато люду зібрались у церкві. Були там і феодал з сім*єю і тесля зі своєю родиною.
На дружині феодала було одягнене золоте намисто зі смарагдами. І тесля не втримався і запитав у феодала при всіх людях
- А чи не це намисто я вкрав?
Розгнівався феодал. Теслю знову взяли під варту і знову засудили на 5 років ув*язнення за образу і наклеп на феодалів. Що зробиш і такі суди траплялись у ті часи.
Засудили теслю до неволі, а щодо намиста то сказали, що воно недавно куплене феодалом для дружини і дуже подібне до того, котре колись вкрав тесля.
Пройшло 5 довгих років, звільнили теслю і він знову взявся за улюблену роботу.
Дожив тесля до старості. Не раз слуги феодала шукали в будинку теслі золоті монети, але не знаходили.
Пройшло 70 років з того часу , як народився у теслі син і батько посадив в честь цієї події дуб біля хати. А від тих подій, що тесля збудував церкву і будинок для феодала пройшло ще більше часу.
Теслі уже не було в живих. У будинку, що збудував тесля жили його 70 літній син і внук теслі з дружиною.
Вже не було в живих і феодала, котрий кидав за грати теслю 2 рази, але діти і внуки феодала все не давали спокою нащадкам теслі і через гроші, котрі хотів повернути феодал і через впізнане теслею намисто на дружині феодала.
І далі пригнічували нащадки феодалів потомків теслі, котрі продовжували справу батька, також були теслями.
Феодали заборонили родині теслі брати деревину у лісі для своїх робіт. А робили теслі шкатулки, іграшки інші вироби із дерева, на цьому і заробляли на прожиття. Але через наказ феодалів змушені були брати деревину для своїх робіт лише у свому садочку, вирублюючи одне за другим деревце, котрі посадив тесля.
70-літній син теслі казав свому сину
- Оцей дуб батько посадив, коли я народився. Наше прізвище Сова, на дубі у дуплі також оселилась сова, це нам добрий знак. Батько казав не рубати це дерево, поки не стане зовсім худо.
У селі знали про дуб біля будинку родини Сова, знали і що сова там оселилась. В селі пам*ятали теслю, котрий збудував церкву, та і будинок для феодала. І люди потай засуджували відношення феодалів до родини Сова.
А феодал якось покликав до себе 70-літнього Сову і каже йому
- Напевно у твого батька дійсно вкрали ті золоті монети, бо ж стільки років пройшло, а ти живеш бідно. Я тобі прощу за твого батька, якщо дозволиш зрубати дуб в котрому живе сова.
І Сова погодився віддати на зруб дуб, хоч серце кров*ю обливалось. Бо ж феодал пообіцяв ще дати родині Сова дозвіл рубати деревину в лісі і зводити будинки для селян.
Потім прийшли люди феодала, зрубали дуб, один пеньок Совам лишили.
А потім ще феодал і сказав, що умова, що Сова може брати деревину з лісу і будувати будинки селянам, набере сили з весни
- Зимуй як хочеш, а перезимуєш з весни користуйся лісом – сказав Сові феодал.
А зима того року холодною була. А будинок утеплювати треба, то ж на опалення пішли пеньочки, що залишились од дерев в їх саду , щоб хоч щось горіло у печі.
І звичайно ж родина Сов дуже шкодувала за совою, котра жила у них на дубі. Не раз родина бачила, як та сова прилітала до них із лісу, сідала на пень від дуба і говорила по своєму гу-гу, гу-гу.
Раділа родина Сови, що не пропала їх сова, що знайшла собі інший дім у лісі і що не забуває за них, прилітає до їх хати.
Та прийшла черга корчувати і пеньок від дуба. Викорчували і о щастя! Знайшли у коріннях дуба скриньку з золотими монетами.
Дотерпіла родина Сови до весни у напівхолодній хаті, а весною продали будинок і поїхали у інші краї , подалі од тих феодалів. Там збудували собі будинок, засадили коло нього садочок і звичайно ж посадили дуб і зажили щасливо і не бідно, бо мали немало золотих монет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2025
автор: artur gladysh