Нахлинуть почуття, як дощ у спеку,
І радістю повіє від землі.
Здається, щастя ходить недалеко,
Вже й руки тягнеш — ні, зникає в млі.
Хіба веселка прилягла на небо?!
Вона вселилась й розцвіла в тобі.
Любити — то проста людська потреба,
Про це говорять зводи голубі.
Про неї стогнуть схилені дерева,
Про неї скачуть тіні по траві,
Про це бринять, мов на останнім нерві,
Пісні красиві, давні і нові.
06.08.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2025
автор: Людмила Коломоєць