Стою, здивована красою,
Що надвечір'я принесло:
Трава, побризкана росою,
В проміннях золотих село.
Яке все мирне і спокійне!
Як все пронизане життям!
Невже десь горе є і війни?
Стоїш, не вірячи вістям,
Бо так гостинно дятел стука
По чорній в тріщинах корі,
Бо за машинами пилюка
Здіймається й зника вгорі.
Бо вітер гарні візерунки
Ганяє з листя по землі,
Бо срібні павутинні струнки
Наткав павук уже з петлі.
Бо скрізь то чорним, то червоним
Намисто світиться з кущів.
Бо словом й поглядом безмовним
Людина просить вже дощів.
Стою збентежена. Забутий
Проблем холодний, хмурий лід.
І так красиво і розкуто
Хитається у вальсі дріт.
22.07.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2025
автор: Людмила Коломоєць