Розгладити б небом на серці рубці,
Упитися б сонцем обіднім
І стріти весну з первоцвітом в руці
У краю смерековім, ріднім,
Лелек, що тримають на крилах своїх
Надію на дихання миру,
Дітей, що розносять, мов віруси, сміх
І воїна посмішку щиру –
Отого, що в дім повернувся з війни.
І хай без ноги, але з серцем,
Якому у світі немає ціни,
Бо з медом воно є і з перцем.
Узяти б в обійми нарешті ті дні,
Які без сигналів тривоги,
Без хижих ворожих атак і вогнів,
В яких без жахіть епілоги.
Прийняти б усіх їх, мов діток своїх,
Лише б не несли за собою
Віддачу землі, за яку йшли бої.
Бо це їх покрило б ганьбою.
Лише справедливий потрібен нам мир,
Без думки і дії кривої.
Бо з ними – це поступка тьмі, пів-ясир.
За волю лягли наші вої!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034248
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)