Чому вищать вітри, мов поросята?
Замислишся — і дах з плечей зніма...
Готуюся до смерті, як до свята,
бо інших свят у мене вже нема.
Беру шкарпетки, майку, черевики,
костюмні шви досліджую на міль:
костюм дешевий, грубий, завеликий.
Посмертний. І не ворога, а мій.
На очі лізуть нібито дрібниці:
фабрична марка, шитий шовком рік...
І чек із провінційної крамниці —
не знаю сам, навіщо приберіг.
Шовковий рік — дві тисячі тринадцять.
Ще всі живі — півроку до війни.
Тримайся, моє серденько, тримайся,
чи ж я перед тобою завинив?
Дверцята шафи рвучко закриваю
і там, де визрів хрестик, бачу плюс.
Чекай, Господь! Я поки не вмираю.
Я це кіно до краю додивлюсь.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034229
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2025
автор: Олександр Таратайко